Батьківський всеобуч

«Як потрібно спілкуватися, щоб уникнути конфліктів»

 

«Куди преш?» — Відтісняє одного з пасажирів від дверей автобуса «дама» значною комплекції. Знову чується її голос, вже в автобусі: «Ач, який культурний, не штовхни його». — Відчуваючи безкарність, вона продовжувала «зривати зло» на комусь іншому. На жаль, ми вже майже звикли до подібних сцен в транспорті, на вулиці, в чергах. Немов загальний дефіцит розповсюдився і на сферу людських відносин, витіснивши елементарну культуру, не кажучи вже про доброзичливість, запобігливості, співчутті. У нашій невлаштованим, складного життя спілкування навіть з близькими людьми стає проблемою. У газетах і журналах все частіше з’являються статті про те, як уникнути конфліктів в сім’ї, як будувати свої відносини з дітьми. Про контакти з людьми незнайомими пишуть рідше, і тут впевнено стверджується не найкращий принцип: чужий, значить, нема чого з ним церемонитись. А адже серед незнайомих ми проводимо майже таку ж частину життя, як серед своїх. До того ж грубість, нетактовність, хамство завжди однаково ранять, ображають, породжують конфлікти, а значить, підривають здоров’я, скорочують роки життя.

Загальноприйняті норми поведінки в більшості випадків диктують більш доброзичливий і спокійний стиль поведінки зі знайомими, ніж з чужими. І, засуджуючи грубість і безцеремонність, далеко не кожен з нас сприяє зміні цих звичаїв. Швидше навпаки. Повсюдна нестриманість і неввічливість, як у воронку, затягує все нові і нові «жертви». Вже з давніх часів люди намагалися виробити певні правила поведінки, що діють незалежно від того, де, з ким і в якій ситуації вони спілкуються. Правил таких дуже багато, але всі вони будуються на одному загальному принципі. Це так зване «золоте правило моральності», існуюче стільки ж, скільки сама історія людства. В тій чи іншій формі воно було критерієм моральної поведінки всіх цивілізованих народів. Змінювалися століття і формації, але «золоте правило» залишалося.

«Ті вчинки інших, яких людина для себе не бажає, що самому неприємно, нехай не робить іншим людям». Так сформовано воно в давньоіндійському епосі Махабхарата.
«І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так і ви чиніть з ними» — це вже Євангеліє від Луки.
Ті ж за змістом слова можна знайти в давньогрецької філософії і етиці, в російських прислів’ях («Що людям бажаєш, то й сам отримуєш»). Є «золоте правило» і в «Домострої», цьому зводі моральності XVI століття. «Домострой» не тільки проголошує, але й конкретизує його. Він вчить: «не красти, не збрехати, не обмовити, не заздрити, не засуджувати, не бенкетувати, не насміхатися, не пам’ятати зла, не гніватися ні на кого».

Сьогодні ми намагаємося хоча б частково відродити, повернути у наше життя втрачену колись моральність, духовну культуру. І, може бути, нагадування про «золоте правило моральності» і повчання «Домострою» допоможуть хоч комусь із нас стати більш терпимим, стриманим, тактовним. Правда, знати істину — ще не означає слідувати їй. І навпаки. Нерідко людина ввічливий і послужливий, аж ніяк не від знання яких правил, а просто в силу свого характеру, благородства і душевної щедрості, які виховуються і передаються як би генетично з покоління в покоління.

Така людина допомагає літньому, поступається місцем у транспорті не тому, що знає, що він повинен це зробити »і навіть не просто із співчуття, а тому, що не може пройти мимо і не допомогти, не може сидіти, коли поруч стоять. Душевна тонкість, чуйність, самовладання, повага до іншої особистості, вміння передбачати наслідки своїх дій — всі ці якості, мабуть, краще будь-яких правил могли б регулювати відносини людей. Великий російський фізіолог А. Ухтомський, що довів, що поведінка людини регулюється так званої домінантою, тобто особливим настроєм на яку думку або дію, назвав це «домінантою на обличчя іншої людини» і вважав її однією з найцінніших.

Дійсно, вміння в будь-якій ситуації бачити того, хто поруч, будь то «свій» або «чужий», вміти відчувати його стан і рахуватися з ним, бути поблажливим і терпимим — рідкісне в общем-то якість. Частіше ми замкнуті на своїх відчуттях і переживаннях і не утрудняємо себе ні роздумами про реакцію оточуючих, ні стримуванням своїх емоцій. Може бути, тому так легко і підхоплює нас хвиля взаємної грубості, неуважності, байдужості.

А якщо забуваються самі елементарні норми поведінки, то процвітає хамство. Але виховання, відродження духовної і моральної культури — справа складна, не одноденне, і, намагаючись хоч що-небудь змінити в цій сфері, давайте не будемо ігнорувати шляху більш простого і короткого — частіше згадувати про культуру зовнішньої, тобто про елементарні правила поведінки, які колись називалися етикетом. Адже в житті все взаємопов’язане, і, ставши ввічливим «за потребою», людина мимоволі виховує себе, облагороджує душу.

Що ж таке етикет і чому аж ніяк не часто зустрічається це слово у нашому лексиконі?
Перші посібники про правила поведінки, про те, чого вимагають від кожного вихованої людини чемність і ввічливість, з’явилися в середні століття. В цей же час правила поведінки сформувалися в етикет, під яким мався на увазі не просто стандарт поведінки, а своєрідна ритуалізована форма спілкування. Вимоги етикету були настільки складні, що з’явилися спеціальні люди, які знають всі тонкощі, — церемоніймейстери, і такі суворі, що навіть монархи не мали права їх порушувати. Оскільки етикету спеціально вчили (і далеко не всіх, а тільки обраних), вміння вести себе, чемність, хороші манери з часом стали приводом для зверхності, протиставляючи грубості і вульгарності «простолюдинів».

Це, в свою чергу, родило іншу крайність, наслідки якої ми відчуваємо й зараз, — осуд не тільки придворного етикету, але і елементарних форм чемності, зневага ввічливістю, ввічливістю, ратованіе за «природність» поведінки. «Ми люди прості, що думаю, те й кажу», — саме так з тих далеких часів деякі намагаються виправдати свою грубість, невихованість.

У правилах етикету чітко визначається, що пристойно, що ні. У них підкреслюється значення доброзичливого тону, жесту, слова і тих «дрібниць», які в кінцевому рахунку формують звичку і дозволяють не замислюватися кожного разу над тим, як потрібно себе вести. Етикету присвячені спеціальні книги. У них багато корисного, хоча на перший погляд корисне може здатися тривіальним. Але при нагоді обов’язково погортайте таку книгу. Ми ж нагадаємо лише дещо з тих правил поведінки на вулиці, в транспорті, в театрі, які найчастіше не дотримуються. Словом, там, де ми серед «чужих» і тому просто зобов’язані вести себе так, щоб не доставляти незручностей і неприємностей оточуючим. Можливо, тоді і серед незнайомих ми відчуємо себе «своїми».

 

 

Батьківські збори

 

Тема: Особливості організації навчального процесу підлітків.

Мета: розповісти батькам про ставлення школярів-підлітків до навчання, формування у них схильностей та інтересів у навчанні, визначення ними улюблених дисциплін; обговорити з батьками прояви у підлітків факторів, що заважають правильній організації виконання домашніх завдань; визначити роль батьків у прищепленні підліткам зацікавленості до навчання та самоосвіти.

Хід зборів

Байдужість до навчання — проблема дитини чи дорослих?

Кожна дитина у будь-якому віці допитлива і розумна по-своєму. В юності ж розумова активність набуває дещо дуже характерних рис.

Одна з особливостей пізнавальної сфери підлітків — теоретичність їхньої розумової діяльності. У цьому віці виявляється живий інтерес вже не тільки і не стільки до самих фактів, скільки до їх аналізу, обговоренню і розмірковуванню над ними. Підлітка часто цікавлять дуже абстрактні запитання: «Що таке випадковість? Що знаходиться поза Всесвітом?».

Уже набагато менше уваги привертають наочний навчальний матеріал, самі по собі конкретні факти, повідомлені вчителем або навчальною книгою. Навіть демонстрація ефектних дослідів не справляє на підлітків такого враження, яке вона справляє на трохи молодших учнів. У цьому віці цікаво узагальнювати факти, шукати теорії, що пояснюють той чи інший фізичний або хімічний ефект. Хочеться слухати про це, сперечатись, розмірковувати.

 Психологи досліджували розвиток допитливості у школярів. Вони дійшли висновку, що існує доволі поширене явище: байдужість школярів до навчальних дисциплін. Байдужість — одне з уособлень того сумного явища, назва якому формалізм знання. Учень втрачає сенс найважливіших понять матеріалу, який вивчає, і навіть не намагається подолати перепону. Він слухає пояснення вчителя, читає підручник, художні твори, рекомендовані програмою, але не вникає, та й не намагається вникнути у незрозуміле.

Ліниві і недопитливі… а хто винен у цьому? Учні? Або всі ми: родина, школа? Будьмо відверті: і все добре, і все погане, що є в дітях, — результат впливу дорослих. Будь-який недолік у роботі школярів — так чи інакше є відображенням наших промахів.

 Основна книга, з якою працює школяр усі роки навчання, — підручник. Як же складаються відносини між школярем і підручником? Матеріал книги може бути далеким від інтересів учня. Підручник може бути нецікавим і тому, що для одних школярів він занадто складний, а для інших — занадто простий. До того ж підлітки часто не озброєні навичками самостійно працювати з книгою, а механічне заучування викликає у них лише втому та нудьгу. Окрім цих особистих причин відчуження дитини від підручника, є одна спільна: позиція школяра по відношенню до навчання. Дійсно, яку задачу ставимо ми, дорослі, перед школярем, коли він береться до навчання? Дуже просту: вивчи та дай відповідь. Вивчи, тобто запам’ятай і перекажи. А переказати треба, за думкою деяких дорослих, якомога ближче до тексту. Чим ближче — тим краще. А між тим саме дослівний переказ зазвичай свідчить про нерозуміння тексту і про те, що дитина не ставила перед собою завдання зрозуміти інформацію, яку вивчила. 

Помилкова формула «вивчи — дай відповідь»

У чому ж полягають слабкі сторони задачі «вивчи і дай відповідь»? Перш за все, в тому, що учень стає пасивним виконувачем, а не активним творцем своїх знань. Пасивний розумовий труд набагато менш ефективний, ніж активний, творчий. До того ж він менш привабливий, більш важкий і зовсім не викликає позитивних емоцій.

Саме тому знання, здобуті у такий спосіб, і залишаються формальними, не вбудовуються в духовний світ зростаючої людини, не стають джерелом розумового і морального розвитку.

Як викликати у підлітка зацікавленість до навчання?

У юнацькому віці яскраво виявляються індивідуальні відмінності в інтересах та схильностях. Помітно виділяються дві групи юнаків та дівчат. Якщо одні не відчувають особливої схильності до окремих предметів і навчаються по всіх дисциплінах приблизно однаково, то в інших чітко визначені інтереси, про них вже відомо і вчителям, і однокласникам, що ці учні сумлінно навчаються і люблять одні

предмети і зовсім байдужі до інших.

Що викликає зацікавленість до тих чи інших предметів? Причин багато, але найбільш поширені наступні:

— цікаве викладання предмета;

— інтерес до самої науки;

— престижність даної сфери знань;

— практична значимість предмета, пов’язана з життєвими планами;

— успіхи в навчанні з цього предмета;

— захопливість самого процесу отримання знань, що вимагає розумової і практичної активності.

Відкинувши пасивний метод навчання, батьки мають викликати у дитини прагнення самостійно здобувати знання. Не запам’ятовувати, а перед усім аналізувати, осмислювати, розуміти матеріал, виявляти особисту розумову активність у засвоєнні навчального матеріалу — ось до чого слід привчати підлітків. Тоді і запам’ятовування стане більш легким і ґрунтовним. Треба навчити дитину не запам’ятовувати все підряд, а вилучати головне, встановлювати в тексті смислові зв’язки і відношення, співвідносити нові знання з тими, що були засвоєні раніше, при цьому контролювати

себе, самостійно ставити запитання до тексту, і ще багато чого іншого.

Треба навчити підлітка зупиняти увагу на тому, чого він не знає або не розуміє. Іноді школярі не розуміють не лише окремих слів або висловлювань: вони, читаючи підручник, зустрічають і незрозумілі думки. Чи звертають вони увагу на ці думки? Чи намагаються їх «розшифрувати»? Чи завжди встановлюють для себе такий факт: в тексті є незрозуміла думка?

Часто дорослі не переймаються проблемою нерозуміння

їхніми дітьми нового матеріалу. Ми не лише не виховуємо в дітях прагнення знайти відповідь, подолати бар’єр цього нерозуміння, але іноді навіть перешкоджаємо. Зазвичай і в родинах, і в школі складається неправильне ставлення до того, що учень не розуміє чогось: це вважається йому за провину, може викликати докір, осудження або навіть глузування.

Як слід чинити у цьому випадку? Ставлення дорослих до підлітка має бути доброзичливим, уважним, заохочувальним. Бо інакше дитина, зіткнувшись з глухою стіною байдужості, втратить бажання пізнати цей світ, відкрити

для себе його таємниці. Батьки мають дати зрозуміти школяреві, що дійти суті незрозумілого — важлива і необхідна справа. Це розуміння — перша сходинка активної обробки нових знань. Подивитись у вічі своєму незнанню або нерозумінню — це перший поштовх до того, щоб забажати дізнатись і зрозуміти. Саме дізнатись і зрозуміти, а не просто вивчити.

Навчаємо підлітка навчатись

Що таке навчати навчатися самостійно? Це, по суті, постаратись допомогти дитині знайти власний, індивідуальний стиль роботи, що дозволив би якомога повніше розкрити юну особистість. Підлітків слід навчати тому, як опанувати новий матеріал підручника, законспектувати статтю, записати лекцію, їм треба дати навички самостійного пошуку потрібної інформації, пояснити, як користуватись довідковими матеріалами, каталогами та ін.

Якість роботи залежить і від уміння правильно організовувати її. Отже, будемо навчати дітей планувати свої справи, вибирати найбільш підходящих для занять режим дня, цінувати час, розумно розподіляти його.

Мета навчання, у тому числі і домашнього, не просто оволодіння знаннями, але й розвиток самостійності мислення, виховання здібностей, формування багатого духовного світу, морально здорової особистості.

Психологічний практикум для батьків

1. Батькам пропонується заповнити анкету.

Анкета для батьків «Вплив родинної атмосфери на успішність дитини».

1) Чи знаєте Ви, від чого залежить психологічний настрій дитини на весь день? (Оберіть потрібний варіант відповіді.)

а) Так.

б) Ні.

2) Яке запитання Ви ставите дитині, коли вона повертається зі школи?

а) Які оцінки ти сьогодні отримав?

б) Що було цікавого в школі?

в) Чи не накоїв ти сьогодні що-небудь?

3) Що ви знаєте про те, як слід реагувати на успіхи та невдачі дитини у школі?

а) Знаю багато, бо багато читав про це.

б) Я мало читав про це.

в) Нічого не знаю.

4) Чи знаєте Ви, що створює в родині атмосферу неспокою, що є перевантаженням для нервової системи дитини?

а) Так, знаю.

б) Знаю, проте хотілося б дізнатись більше.

в) Не знаю нічого.

5) Чи потрібна Вам порада щодо здійснення контролю за роботою дитини вдома і щодо надання їй розумної допомоги?

а) Так, необхідна.

б) Ні.

6) Чи вважаєте Ви, що підвищені й агресивні інтонації є невід’ємною частиною виховного процесу в родині?

а) Так, це єдиний спосіб впливу на дитину.

б) Так, але я обминаю цього.

в) Ні, це неприпустимо.

Після анкетування проводиться обговорення його результатів.

 

Підсумки зборів

Причини низької зацікавленості підлітків до навчання, головною мірою, пов’язані із тим, що способи викладання і способи засвоєння матеріалу відстають від зростаючих інтелектуальних потреб і можливостей учнів. Не люблять вони механічного заучування. А у повсякденній навчальній діяльності зберігаються два основні способи роботи: пояснення вчителя і самостійні заняття з підручником. Звідси й набридлива одноманітність. Не відчуваючи задоволення, радості від навчання, не вміючи самостійно, вільно користуватись різними засобами навчальної роботи, багато хто зі школярів починає обтяжуватись навчанням. 

Ось чому так важливо підлітку навчатися самостійно здобувати знання і вміти їх обробляти, обирати потрібні відомості, добре запам’ятовувати їх, пов’язувати з іншими, бути на рівні сучасних досягнень науки. Тільки так може з’явитися справжній інтерес до пізнання, тільки у цьому випадку він буде стійким, таким, що спонукає діяти. І якщо ми, батьки, нині допоможемо юній людині розвинути потребу в знаннях, уміння набувати їх, то ці важливі якості залишаться з нею і після закінчення школи.